В 1984 році Володимир закінчив Харківський художньо-промисловий інститут — один із небагатьох у тодішньому СРСР, де готували реставраторів. Володимира захопило відновлення старого олійного живопису — не в останню чергу тим, що пов’язане з історією, дає можливість проникнути в секрети художників минулого, при цьому, безумовно, вимагаючи спеціальних наукових знань і вмінь.
Після закінчення інституту В. Краснова направили на роботу до Харківської філії Державних науково-дослідних майстерень України. З 1987 по 1990 рік Володимир Миколайович працює реставратором станкового олійного і темперного живопису в Харківському художньому музеї. Для художника-реставратора досвід роботи в музеї є особливо важливим, адже саме тут є можливість зануритися в своєрідну атмосферу безпосереднього спілкування зі старовинними творами мистецтва.
1990 року Краснову запропонували викладацьку роботу в його рідному інституті. Про фаховий рівень художника свідчить той факт, що йому доручають стати головою секції реставрації живопису, а згодом і завідувачем кафедри реставрації творів мистецтва. Він також входить до складу вченої ради інституту, а 1994 року очолює експертно-реставраційну групу Чугуївського (Харківська область) історико-культурного заповідника ім. І.Ю. Рєпіна. На його базі відбувалося навчання студентів способам реставрації. Тут, на батьківщині великого художника, творчість якого В. Краснов завжди вважав взірцем для себе, відбулася і перша персональна виставка Краснова — живописця і реставратора. Цього ж року митець вступає до Національної Спілки художників України.
1995 року за реставрацію творів різного ступеня складності, які знаходяться в музеях України та Росії, Володимиру Краснову присвоєна перша категорія художника-реставратора станкового олійного і темперного живопису. До речі, предметом особливої гордості художника є те, що він брав участь у реставрації всесвітньо відомого полотна І.Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Саме з 1995 року почалася і плідна співпраця Володимира Миколайовича з художнім музеєм його рідного міста Чернівців. У цей час заклад був ще зовсім молодим, і його працівники готувалися до створення постійної експозиції, один із розділів якої мав репрезентувати широкому загалу образотворче мистецтво Буковини. Цьому передувала велика пошукова робота науковців музею. Значна кількість творів, насамперед культового мистецтва, потрапила до колекції в результаті експедицій по Чернівецькій області. На жаль, стан їх збереження з об’єктивних причин був вкрай незадовільним, часто навіть критичним. Врятувати мистецькі твори могли лише знання і майстерність високопрофесійних реставраторів. Відновленням буковинських шедеврів займалися працівники декількох реставраційних компаній із Києва і Львова. Вагомим є внесок у цю благородну справу і художника Краснова.
Реставрація — надзвичайно цікавий і складний процес. Подих захоплює, коли бачиш, як поступово змінюється картина, як із бруду, пилу проступають, стаючи все більш яскравими, контури предмета чи риси обличчя. Це видається дивом. І насправді є дивом, але дивом рукотворним, результатом людської майстерності і праці. Деякі твори потребують лише очищення від бруду, чи так званого профілактичного заклеювання, аби уникнути подальшого руйнування. У більш складних випадках, коли вже є осипання шару фарби, реставратор використовує іншу технологію. Іноді ситуація настільки «аварійна», що від картини залишається забруднений шматок розірваного дірявого полотна, на якому взагалі неможливо побачити зображене. Тоді реставратор дублює картину на нове полотно. Це дуже складна і копітка праця. Після дублювання художник починає поступове відновлення шару фарби: підводить реставраційний грунт, виконує живописні тонування. Відомо, що більшість ікон традиційно писалися на спеціально підготовлених дерев’яних дошках. Тому додаткових знань і умінь потребує реставрація живопису, виконаного на дерев’яній основі. Зокрема, треба вміти вирівняти дошку, яка з часом деформується, знати, як боротися зі шкідниками, що псують деревину. Кожен реставратор — трохи «хірург», який «оперує» картину, тому, крім набору традиційних інструментів і матеріалів (фарби, пензлі, спеціальний клей, папір та інше), має в своєму розпорядженні скальпель, пінцет, а також свої, тільки йому відомі, секрети майстерності. Володимир Краснов володіє повним арсеналом знань і вмінь щодо реставрації творів олійного і темперного живопису, виконаних як на полотні, так і на дереві.
З січня 2003 року Володимир Миколайович працює на посаді завідувача науково-реставраційного відділу Чернівецького художнього музею. За час співпраці з музеєм і роботи безпосередньо в ньому (1995-2012) В. Красновим відновлено близько 100 творів олійного і темперного живопису.
Проте Володимир Краснов у своїй діяльності не обмежується відновленням того, що створене іншими художниками, він сам є цікавим живописцем і графіком. В. Краснов — один з небагатьох буковинських художників, які працюють в складному портретному жанрі, створюючи образи своїх сучасників, у тому числі відомих особистостей нашого краю («Портрет друга», 2002; «Анжеліка», 2004; «Портрет поетеси і письменниці Віри Китайгородської», 2007; «Василь Васкан, заслужений працівник культури України», 2008; «Віктор Рурак, заслужений діяч мистецтв України», 2008 та ін.). Значний доробок має митець і в пейзажному жанрі. Він створює численні краєвиди рідної Буковини, інших куточків України («Хутір у Яремчі», 1991; «Святогорський монастир», 2001; «Хотинські мури», 2001; «Подих Карпат», 2004; «Музей-садиба Ю. Федьковича в Путилі», 2008 та ін.).
Є серед його творів також пейзажі Румунії і Болгарії («Набережна Несебра», «Вітряк. Несебр», (Болгарія) 2006; «Пам’ятка архітектури в Сучевиці», (Румунія), 2009 та ін.). Володимир Краснов — професійний художник зі своїм виразним мистецьким почерком, на який, за словами митця, вплинув реалістичний український і російський живопис кінця 19 ст., зокрема, вже згадувана творчість Іллі Рєпіна. Деякі риси манери художника визначила харківська школа малярства.
В. Краснов постійно бере участь в обласних і республіканських виставках образотворчого мистецтва. Неодноразово організовувалися і персональні експозиції його творів, зокрема, в квітні 2009 р. подібна виставка експонувалася в приміщенні Центрального Будинку художника НСХУ в Києві. В. Краснов був учасником спільних українсько-австрійських, українсько-румунських та українсько-німецьких проектів. Його персональні виставки декілька разів експонувалися в Румунії.
Останніми роками художник плідно працює як на творчій ниві, так і в галузі реставрації. Ним було відреставровано декілька старовинних ікон, включених до експозиції культового мистецтва. Завдяки праці В. Краснова музейну експозицію нещодавно поповнив досить рідкісний твір — написана на полотні багатосюжетна ікона великого розміру (поч. 19 ст.), яка складається зі значної кількості різноманітних сюжетів із Старого і Нового Завіту, зображень Ісуса Христа, Богородиці, релігійних свят.
За значні досягнення в галузі образотворчого мистецтва та реставрації В. Краснов неодноразово відзначався як на обласному, так і на республіканському рівні. В 2003 році він став лауреатом Чернівецької обласної літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича, в 2004-му за особливі заслуги в сприянні розвитку міжнаціональних зв’язків одержав Диплом Генерального консульства Румунії в Чернівцях.У 2007 році Володимиру Краснову було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України». В 2011 році В.М. Краснов нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Валентина Любківська заступник директора Чернівецького обласного художнього музею з наукової роботи
